ШЛЯХ ДО МРІЇ: ЯК Я ЗНАЙШЛА СЕБЕ У СВІТІ ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Ще з самого дитинства я вже обожнювала камеру. Могла годинами розповідати щось вигадане чи реальне, дивлячись у об’єктив: про іграшки, про те, що бачу, навіть вела свій Ютуб канал. Тоді я ще не знала, що це і є перші кроки до професії, яка стане частиною мого життя.

Мама мріяла, щоб я пов’язала своє життя з танцями. Вона хотіла віддати мене на хореографічне відділення у Школі сучасних театрально-сценічних напрямів (ШСТСН). Але саме тато сказав: “А чому б не спробувати телевізійне?”. І я спробувала.

Так почалась моя шестирічна історія навчання, яка відкрила мені світ телебачення зсередини. Ми вивчали акторську майстерність, сценічну мову, монтаж, операторство та фотозйомку — усе, що потрібно для майбутньої професії. При цьому я не покинула танці — паралельно з навчанням на телевізійному відділенні я займалася сучасною хореографією. І зараз танці — невіддільна частина мого життя. Я стала тренером нового напрямку, який об’єднує пластику, сценічність і харизму. Це допомагає мені і як творчій людині, і як майбутній телеведучій. Бо все, чим я живу, — про самовираження і зв’язок із людьми.

Переломним моментом став 2021 рік. Я побачила оголошення про кастинг на телеканалі Triolan у Харкові — шукали маленьких ведучих для дитячої програми “Дитячий ранок”. Я подала заявку, пройшла кастинг і знялась у двох епізодах. Після цього сумнівів не залишилося: це моє. У 2022 році я закінчила цю школу з відзнакою, знявши інтервʼю з параолімпійським чемпіоном світу Максимом Крипаком, тоді це було моє перше інтервʼю.

І ось коли настав час обирати, куди вступати, я спочатку мріяла про Одесу або Київ. Але з початком повномасштабної війни зрозуміла: я хочу залишитися в Харкові — місті, яке люблю, яке бореться і живе. Вступати я вирішила до Харківської державної академії культури. Я подала документи і в Київ, але не вступила. І тепер, коли я майже на 3 курсі , можу сказати: це точно було на краще.

Мій факультет — аудіовізуального мистецтва (освітня програма «Відеоблогінг і телерепортерство») — став для мене справжнім середовищем розвитку. Навіть дистанційно ми створюємо інтерв’ю, пишемо репортажі, готуємо абсолютно різні відеопроєкти, вчимося працювати з камерою та словом. Тут я знайшла не тільки знання, а й своїх друзів, підтримку і натхнення. А здавалося б — дистанційне навчання, як тут знайдеш свою людину? З нами діляться безцінним досвідом ті, хто працював і працює на телебаченні.

І що важливо — навчання на цьому факультеті можна поєднувати з роботою або з іншою улюбленою справою. Для мене це танці. Телебачення і танці стали двома рівнозначними основами мого життя. Я розвиваюсь одночасно у двох напрямах, і жоден не заважає іншому — навпаки, кожен доповнює другий. Це і є справжнє задоволення від життя, коли ти можеш займатися тим, що любиш.

Найбільше в цій професії мені подобається її творчість. Постійний пошук ідей, форм, сенсів. Можливість нести людям щось важливе. І якщо моє дитяче захоплення виросло в серйозну професійну мету — значить, я на правильному шляху.

Цією статтею я хочу сказати всім, хто стоїть на роздоріжжі: іноді шлях, що здається другим варіантом, виявляється найкращим. Бо справа не лише в географії. Справа — в людях, можливостях і в тому, наскільки ти любиш те, чим займаєшся.

Освітня програма «Відеоблогінг і телерепортерство» — це не просто освіта, це старт до твоєї професії майбутнього. І, можливо, твоя історія почнеться саме зараз.

Матеріал підготувала студентка 2 курсу освітньої програми "Відеоблогінг і телерепортерство" Катерина Зрайченко-Полозенцева в межах Асистентської (кореспондентської) практики.