ЗАКОХАНИЙ У ПРОФЕСІЮ

14 лютого ми традиційно знайомимо вас з історіями студентів факультету про відданість обраній професії. Цього разу своєю історією ділиться студент 3 курсу освітньої програми "Відеоблогінг і телерепортерство" Іван Грибіник.

Любов до професії: мій шлях у спортивну журналістику

14 лютого — міжнародний день усіх закоханих. Але ж кохання буває не лише між людьми, а й до справи, якій ти присвячуєш своє життя. Сьогодні я розповім, як це сталося зі мною.

Буду з вами відвертим: моєю головною мрією завжди було стати футболістом. Я розпочав свою футбольну кар'єру у 2009 році, коли мені було всього 4 роки. Саме тоді мій батько відвів мене на перше тренування до команди "Металіст". За 15 років наполегливих занять спортом я встиг побувати на найкращих стадіонах України, давав інтерв’ю телеканалам. Окрім цього, мене завжди приваблювала сцена — у всіх таборах та шкільних заходах я виконував головні ролі.

У 10–11 років я повністю поринув у світ футболу. Мене почало цікавити буквально все: історія гри, великі футболісти, клуби, тренери, трансфери та багато іншого.

Це призвело до того, що під час перегляду матчів я розповідав батькові все, що знав, і він жартома називав мене коментатором. Іноді ми навіть дивилися футбол без звуку, а озвучував гру я.

Учителі в школі мріяли, щоб я став актором — через мої вигадані історії, спокійну, але водночас артистичну поведінку у стресових ситуаціях.

Коли настав час обирати майбутню професію, журналістика не залишила шансів нікому. Я мріяв стати відомим і професійним спортивним журналістом. Мене цікавило все: коментування матчів, флеш-інтерв’ю, короткі репортажі — загалом увесь цей захопливий світ.

У 10-му класі я почав відвідувати підготовчі курси в нашій академії й остаточно переконався, що це саме те, чим я хочу займатися.

Звісно, я зіткнувся з багатьма новими викликами. Виявилося, що робота ведучого аудіовізуальних програм — це не лише вміння говорити перед камерою та знання спортивних фактів, а й безліч інших аспектів. Від правильного освітлення та ракурсів до грамотно побудованої мови й жестикуляції.

У цей світ нас занурюють викладачі, у яких можна безкінечно переймати знання та досвід. Працюючи у творчому колективі, я постійно дізнаюся щось нове не лише від вчителів, а й від одногрупників. У кожного з них є свої захоплення, і це допомагає розширювати світогляд, надихатися ідеями талановитих та зацікавлених людей.

З кожним семестром я все більше заглиблююся в професію, а це робить мою любов до неї ще сильнішою.

Розуміння того, що моя мрія може стати реальністю, надихає мене рухатися вперед. Усі ті дитячі мрії — взяти інтерв’ю у Роналду, коментувати матчі збірної України — стають ближчими.

Підсумовуючи все, хочу сказати, що 14 лютого — це свято любові не лише до людей, а й до всього, що тебе оточує. Знайти професію, яка запалює вогонь в очах, — це також любов.

Судіть самі: адже кохання в його звичному розумінні — це невимовний спектр емоцій від зустрічі з людиною. Точно так само й із журналістикою — ти відчуваєш неймовірні емоції просто від того, що можеш займатися улюбленою справою.

Я щиро радий за тих, хто вже знайшов свою професію, а тим, хто ще в пошуку, бажаю віднайти таку ж пристрасть і любов до справи, якою хочеться займатися все життя.

Матеріал підготував студент 3 курсу
освітньо-професійної програми «Відеоблогінг і телерепортерство» Іван Грибіник.