ЗАКОХАНА У ПРОФЕСІЮ

14 лютого ми традиційно знайомимо вас з історіями студентів факультету про відданість обраній професії. Сьогодні своїм досвідом ділиться студентка 3 курсу Софія Шиян, яка здобуває фах кореспондента, ведучого телепрограм.

Напевно, кожен в дитинстві казав, що буде вчителем, лікарем, продавцем, космонавтом чи льотчиком. Але не всі, коли дорослішають, реалізують свої дитячі мрії в майбутню професію.

Зі мною трапився «класичний сценарій», коли казала, що буду вчити дітей українській мові, а згодом відбувся поворот…

Так склалося, що з шести років я активно брала участь у шкільних заходах, було багато вистав, вокальних конкурсів, змагань з волейболу, олімпіад з української мови та літератури, захист наукових робіт з МАН і т.п.

Але місцем, де я могла бути справжньою, відкритою, емоційною, різносторонньою, де я могла дарувати радість людям, була – сцена. В класі п’ятому я почала відчувати, що те середовище, де проходив весь мій вільний час, вже ніколи не залишить мене, а той досвід, що я отримувала на різноманітних концертах та вокальних конкурсах, буде вести мене по життю. Усі поразки, сльози, постійно несправні мікрофони, відсутність фонограм, зіпсовані костюми – все це вчило мене бути сильною, загартованою та в кожний наступний раз робити лише краще.

З часом для мене почався період, коли мені випадала можливість вести шкільні заходи. Декілька концертів дали мені зрозуміти, що такий напрямок мені також подобається, я почала цікавитися нашими українськими телеведучими, почала прислухатися до їх гарної вимови. Тоді ще згадала, що будучи зовсім маленькою, я не лише писала медичні діагнози уявним пацієнтам та ставила оцінки таким же несправжнім учням, а й брала до рук кліпборд, знайдений десь у речах старших сестер, сідала на стілець посеред кімнати та починала вести уявне «Шоу талантів».

Минуло дитинство, і вже в десятому чи одинадцятому класі прийшов час серйозно задуматися над тим, до чого ж більше лежить моє серце, який шлях мені обрати. Рішення було прийнято – шукати ВУЗи зі спеціальністю ведучого, але головне – ніколи не лишати спів, це має бути моїм хобі (так і сталося).

Настав період, коли ЗНО завершилося, а творчі іспити лише починалися, тоді ж я і потрапила до вже такої рідної Харківської державної академії культури. Одразу зрозуміла, що буду вчитися саме тут, бо доброта, щирість та професіоналізм викладачів великого коштують.

І от я вже студентка 3-го курсу ОПП «Телерепортерство». Ми вивчаємо цікаві та корисні дисципліни, створюємо контент студентською радою, практикуємо зйомки, беремо участь у творчих фестивалях та маємо можливість знайомитися з видатними особистостями.

Так, всі ці роки навчання проходять через велику кількість складнощів, проблем, і не завжди ми можемо вплинути на такі обставини. Але ми шукаємо змогу продовжувати навчатися своїй справі, вдосконалювати навички, стаємо більш різносторонніми та пристосованими, бачимо можливості всюди та віримо у те, що скоро зустрінемося у стінах Факультету аудіовізуального мистецтва ХДАК та продовжимо створювати круті проєкти.

Ми чекаємо на активних та творчих! І все буде АВМ!

Матеріал підготувала студентка 3 курсу
освітньо-професійної програми «Телерепортерство» Софія Шиян.